Час, коли українські дружини стають відьмами.(Або про одну маргінальну любовну драму)

Слово і час. 2008. №8 . С. 73-76 .В Інтернеті на медіа-форумі телекритики не так давно я мала змогу психоаналітично перейнятися одним чоловічим,письмом: замаскований автор пристрасно розвінчував за графоманство інтимну лірику не відомої для мене поетеси — Лілії Золотоноші, посилаючись на дві збірки її поезій — "Соло свічі"(2001) і "Тепер або ніколи"(2004). Мимоволі пригадалися слова Соломії Павличко: "Графоманія тим і цікава, що в ній прочитуються дискурси часу в щонайчистішому вигляді". Невідомий автор називав ненависну йому поезію імітацією Марини Цвєтаєвої та Анни Ахматової, а також дратувався із приводу жіночого самовозвеличення в поетичних текстах, позначивши його безпідставним клеопатризмом. Мені захотілося подивитися самій на цю "графоманію" і український "клеопатризм".