Стаття. Українські класики без фальсифікації. – Харків., Світ дитинства, 1997. С. 35-60 .Щодо постаті Панаса Мирного в українському літературознавстві нагромаджено значну кількість праць як дослідницького, так і науково-популярного плану. Читачевіпропонують і «загадкові» моменти біографії письменника (як, наприклад, розшукування жандармерією у
1915 р. «видатного діяча українського руху Рудчана» за псевдонімом «Мирний», а він був тоді чиновником найвищого рангу — дійсним статським радником, що дорівнювало
генеральському чину, і мав високу посаду у Полтавській казенній палаті), і недруковані тривалий час його твори, знайдені в архіві, і неоднозначні оцінки творчості і т. ін. Як у шкільній, так і у вузівській програмах, в усіх підручниках, посібниках, монографіях останніх десятиліть названо Панаса Мирного майстром соціально-психологічної прози з наголосом на першій половині дефініції — «соціально-». Рясно тверджено і про зображення, у його творах «тяжкого становища пореформеного села», і про «загибель здібної людини в умовах формованого капіталістичного ладу»; себто про «пропащу силу». З більшою чи меншою дозою соціологізму зустрінемо таке в усіх працях — від Є. Кирилюка, О. Білецького до М. Пивоварова, М. Сиваченка, В. Черкаського, Р. Міщука та ін. Одностайно — майстер соціально-психологічного роману й повісті, автор першого в історії української літератури соціально-психологічного роману. З відомих ідеологічних причин радянські літературознавці змушені
були «забувати», що соціальне у поневоленої нації тісно поєднане з національним. 'Саме акценти на національному у творчості письменника всіляко затінювали, замовчували,
обходили, або у гіршому випадку, перекручували. Врешті, роками витворювалися вульгарно-соціологічні стереотипи щодо творчої спадщини Панаса Мирного, які тяжіють над багатьма авторами-науковцями, педагогами і; сьогодні. Настав час звільнятися від тих стереотипів і
всебічно, об'єктивно аналізувати творчість класика, нашої літератури.
