Уривок з книги. - К.,С.5-15,18-31,38-61. 1969.Уже ранні твори І. С. Нечуя-Левицького зайняли помітне місце в літературному процесі 60—70-х років. В час заборони української мови і літератури його твори були майже єдиним паростком на ниві української культури. Спираючись на досягнення попередників, як в українській, так і в російській літературі, Нечуй-Левицький, з одного боку, продовжує розробляти теми, що піднімалися й раніше, а з другого,— звертається до нових. Його заслугою є те, що, крім традиційної селянської тематики, він звертається до життя міщан, інтелігенції, змальовує різноманітні постаті тодішнього населення України.
Спершу у його творчості (прикладом цього є повість «Дві московки» та оповідання «Рибалка Панас Круть») спостерігається поєднання оповіді з авторською розповіддю. Проте досвід російської та зарубіжної літератури приводить зрештою Нечуя-Левицького до об'єктивно-повістевого стилю. Цей стиль дозволяв розширяти тематику творів, вводячи необмежену кількість дійових осіб, піднімати важливі суспільно-політичні проблеми, індивідуалізувати мову персонажів, вільно оперувати багатством художніх засобів.
У повісті «Хмари» проявилась майстерність Нечуя-Левицького поєднувати розповіді й описи з діалогами, що дало можливість досягти яскравої типізації образів, повніше розкрити характери персонажів. Розвиваючи і вдосконалюючи оповідну манеру письма, він досяг винятково високої майстерності в монологічних скаргах баби Параски та баби Палажки. Ці оповідання справді стали вершиною оповідної манери в українській літературі другої половини XIX ст.
