Давній духовний світ людини у новітній рецепції Михайла Драй-Хмари

Стаття. 5 с.Духовний світ людини як об’єкт дослідження в літературі завжди привертав увагу письменників різних епох та країн. За часів українського ренесансу серед великої кількості мистецьких течій, напрямків і стилів вирізнялось угрупування київських неокласиків пошуками гармонії духу, повагою до вічних цінностей людської душі. Властиве їм естетичне світосприйняття та пов’язані з ним чуття дістали свого виразу в семантичній парадигмі – духовний світ української людини в контексті світової історії. З цього приводу Д.Наливайко слушно зауважив: На противагу динамічній епосі пролетарської революції вони стверджували в своїй поезії вічне й непроминуще, духовні й художні цінності, освячені авторитетом античності й класичних епох новоєвропейської культури [8, 7]. Такий спосіб осягнення ментальності зумовлено стрижневим для естетичної програми неокласиків закликом М.Зерова Ad fontes!.