Стаття. Слово і час. – 2005р. – № 4 – С.70–77.
Стереотип козака в поезії "української школи" польського романтизму поєднує риси "свого" та "чужого" героя. Здавалося 6, що, з огляду на етнічну приналежність, для представників цієї течії "своїми" мали бути лише характеристики "польськості", а "чужим" - все українське. Проте поезія "української школи" не дає підстав для виявлення такої тенденції. Навпаки, для цих творців з пограниччя важливе те, що може дати Україна, її національне єство для вдосконалення польського духу, якому надавалася в перспективі перевага не лише у слов'янському, а й в усьому християнському світі. Тому поети "української школи" асимілюють найкращі риси, притаманні українському козацтву — його хоробрість, геройство, відданість вітчизні, та створюють своєрідні образи "своїх" "польських козаків", які ототожнюються з батьківщиною Польщею-Україною й уболівають за її долю. Водночас козак набуває універсальних рис сарматського лицаря, ладного покласти життя за християнську віру. "Свій" козак також може бути слугою, проте для волелюбного героя це принизливе становище, що іноді веде до загибелі. Поява образу "чужого" козака пов'язана, передусім, зі спробою дати відповідь на загальний романтичний процес ідеалізації явища козаччини або повністю заперечити можливість її успіхів на шляху побудування власної держави. Треба сказати, що, незалежно від представлення козака як "свого" або як "чужого", у цих моделях, як у дзеркалі, відбилися передусім ментальні та ідеологічні проблеми і штампи авторів-поляків, синів свого часу.
