Харків-Одеса: Молодий більшовик, 1933. — 314 с.Миклухо-Маклай Микола Миколайович (17.07.1846, с. Рождественське Новгородської губернії, тепер Росія — 14.04.1888) — український і російський мандрівник, антрополог, етнограф, географ, гуманіст, дослідник.
Народився в сім’ї інженера-колійника. Його батько, Микола Ілліч, народився 1818 р. у с. Стародубі Чернігівської губернії. Прадідові, запорозькому козакові Степану, було пожалувано дворянське звання за героїзм при штурмі Очакова (під час російсько-турецької війни). У 1863 р. вступив до Санкт-Петербурзького університету, але наступного року виключений за участь у студентському русі. Продовжує здобувати освіту в Німеччині — в Гейдельберзькому, Лейпцизькому та Єнському університетах. Останній закінчив у 1868 р.
У 1870—1880-х рр. займався переважно дослідженнями з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії — островів Полінезії, Меланезії і Мікронезії, у тому числі папуасів північно-східного берега острова Нова Гвінея (тепер Берег Миклухо-Маклая), де він прожив два з половиною роки серед аборигенів острова, вивчав природу, життя й культуру народів цих регіонів.
У лютому 1886 р. Миклухо-Маклай залишає Австралію та в квітні прибуває в Росію. З Одеси він відразу ж направився в Лівадію, де домігся зустрічі з Олександром III. Учений запропонував царю заснувати поселення на Березі Маклая. Олександр III призначив для вирішення новогвінейської справи спеціальну комісію. Комісія відкинула проект і цар виніс вердикт «Рахувати справу закритою. Миклусі-Маклаю відмовити».
Двічі, у 1886 та у 1887 рр., Микола Миколайович приїздив до Малина (тепер Житомирська область) у маєток своєї матері Катерини Семенівни Миклухо-Маклай. Тут вивчав побут, звичаї та традиції поліщуків. Цікавився походженням древлян, їхньою історією. Виїжджав у навколишні села, вивчав антропологічну будову місцевих жителів. В Малині закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей». Мандрував і далі Україною, досліджував фауну Криму, Чорного моря.
Автор близько 160 наукових праць. Був захисником колоніальних народів. Виступав проти расизму та колоніалізму.
Останні дні життя Миклухо-Маклай провів у лікарні Вілліє при Військово-медичній академії, на лікарняному ліжку якої і помер. Поховали його на Волковому кладовищі (Санкт-Петербург). На непомітній могилі поставили дерев’яний хрест з коротким написом.
Щоденник подорожі Миклухо-Маклая «Серед дикунів Нової Гвінеї» був виданий українською мовою (в перекладі Б. Антоненка-Давидовича) 1933 року видавництвом "Молодий більшовик" (Харків, Одеса), а також перевиданий у Києві в 1961 р. (видавництво "Молодь"). Ім’ям вченого названо Інститут етнографії АН СРСР. У 1986 р. до святкування 140-річчя з дня народження вченого у Малині було відкрито пам’ятник М. М. Миклухо-Маклаю, до речі, єдиний у Європі. Тут свято зберігають пам’ять про видатного вченого і мандрівника. Ім’я Миклухо-Маклая носить міський парк відпочинку, а також одна із вулиць міста. В малинському лісотехнікумі, розміщеному в будинку, де жив брат Миколи Миколайовича — Михайло Миколайович, діє музей. Експонати музею розповідають про подвижницьке життя вченого, його родину та малинський період життя.
Двічі до Малина — в 1980 та у 1988 рр. — приїздив онук великого вченого Роберт Миклухо-Маклай, який мешкає в Австралії. Там же працює «Товариство Миклухи-Маклая».
