Kиїв: Факт, 2005. — 368 с. — ISBN 966-359-029-7Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.Попередні завваги.
Примітки.
Життя після смерти.
«Коли не я — то хто?»
Життя на виріст.
Свій поміж своїх, чужий поміж чужих.
Зустрічі й прощання.
Бастіон власного «Я».
«І все то те — немов дари Господні».
Двоє слів читачеві.
«Час творчости * Dichtenszeit».
Епілог.
Останній вірш Василя Стуса.
Абетковий покажчик.
