Стаття. - Літературознавчі студії. - Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Інститут філології. - Видавничий дім Д. Бураго. - Вип. 35 - 2012. С. 457-463.Стаття присвячена розгляду характерних особливостей складного та неординарного жанрового явища літератури XX сторіччя під назвою "театр абсурду" у п`єсі М. Куліша "Патетична соната".
Послуговуючись формантами поетики «театру абсурду», Микола Куліш зобразив героя твору, який перейшов усі етапи містеріального сакрального дійства: посвячення (спуск із горища на землю), перевтілення (шлях від горища, де був постом, до підвалу, де став катом). Малюючи революційний шлях переродження, «нині покійного», автор заперечує вибір свого героя. Протиставлення між національним та інтернаціональним, між особистим і суспільним підкреслюється музичним. У «Патетичній сонаті» парадокс переплітається з абстрактним виміром, у якому діє головний герой Ілько. Ці ознаки дають підстави стверджувати, що творчість Миколи Кушша відповідає не всім критеріям «драми абсурду», проте у його п'єсах наявні чисті ознаки поетики абсурду, які слугують підсилювальним чинником для сприйняття
ідей автора.
