Ні, вже ніколи не покаюся. (Про Чорні вірші Є. Маланюка)

Стаття. Матеріали до курсу історія української літератури XX ст. : матеріали до практичних. С. 126-129 . Передруковано з Вежі. - 1996. - № 2 (січень березень). - С. 5-8 .Першої післявоєнної зими у Регенобурзі Євген Малашок щиро сповідався своєму новому знайомому — поетові Леоніду Полтаві: все залишилося у Чехословаччині — «родина, рукописи, поема про Тютюнника.» На щастя, отой невеликий архів письменника загалом зберігся у Празі,і, послуговуючись ним з доброї волі та благословення поетового сина, доцента архітектури Богдана Маланюка, ми маємо цю унікальну нагоду першодруку збірки «Чорні вірші». Знаменно, що вона вперше побачить світ саме на батьківщині поета у місті, де вже робив свої перш кроки у світ поезії. Доля цієї збірки, як і згадуваного архіву, також складна і драматична, як і доля Євгена Маланюка.