Стаття. Слово і час. 2007. №11 . С. 62-73 .Література й політика взаємодіяли в усі часи, красне письменство неоднораз слугувало формою виявлення переконань автора, знаряддям суспільної боротьби, націленим на опонента. Бурхлива українська політика останніх трьох років з її перманентними кризами не могла не вихлюпнутися на сторінки літератури, даючи письменнику цікавий і строкатий матеріал для художнього осмислення.
Одним із гострих періодів української історії, який переплавився в художнє слово, були осінь 2005-го і перші місяці 2006 року, час запеклої боротьби перед парламентськими виборами і втрати народом віри в лідерів Помаранчевої революції, ілюзій щодо єдності помаранчевого табору, пов'язаних із розколом демократичної команди, яка здобула перемогу на президентських виборах (по лінії Ющенко — Тимошенко). Прес-конференція екс-голови Секретаріату Президента Олександра Зінченка, що зумовила "скандал у благородному сімействі", гучна відставка прем'єра Юлії Тимошенко, її "прощальне" (10 вересня) інтерв'ю українському телеканалу "Інтер" — ці події стали своєрідним "витверезюючим" переламним моментом для.постмайданної України, що позбавив людей залишків революційної ейфорії2 і змусив замислитися над багатьма питаннями на перетині політики й моралі.
Саме цей матеріал політичного життя ліг в основу сюжетів двох книжок відомих українських авторів — "Вбити Юлю" Юрія Рогози і "Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів" Марії Матіос, дивовижно подібних за змістом.
