Разділ з книги Спільність і своєрідність: Українська література в контексті європейського літературного процесу. - К.: Дніпро, 1988. - С. 156-234.
Відомості про українську літературу, які з'являлися в Західній Європі першої половини XIX ст., мали епізодичний і фрагментарний характер. В них ще не проглядає певна концепція української літератури як самобутнього національного явища в системі європейських літератур. В них ще неможливо навіть знайти більш-менш усталені уявлення про її становлення і розвиток як про цілісний і закономірний процес. Чимало авторів, які принагідно писали чи згадували про українську літературу, вважали її «місцевим» відгалуженням російської літератури, яке користується «малоросійським діалектом». У той же час на Заході були також були спроби витлумачити українську літературу як відгалуження польської, а «українську школу» польських романтиків видати за її найви- датніших представників Ті ж західноєвропейські автори, в яких окреслювалася концепція українського письменства як самобутньої національної літератури (Тальві, Боденштедт та інші), виводили її із українського фольклору, і в ньому знаходили джерела її самобутності. І в цьому теж була своя логіка, своя закономірність: вони йшли від досить відомого, особливо в Німеччині, українського фольклору до фактично ще невідомої літератури — нової української літератури, яка в першій половині XIX ст. лише завершувала своє становлення. А це вело й до згадуваної вже «фольклоризації» її сприймання та інтерпретації, і це наближення її до фольклору майже до повного ототожнення довго ще буде даватися взнаки в західноєвропейській критиці й літературознавстві.
