Монографія. - Наукова думка. - К. - 1982 р. - 199 с.Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.
Ця робота присвячена питанням традицій і новаторства критичного реалізму в українській прозі. Автор звертається до головних проблем часу, які лежали в основі характерології української літератури, розглядає філософсько-моральні пошуки В. Стефаника і його сучасників, модель нового позитивного героя, своєрідність принципів художнього зображення дійсності та особливостей психологізму в новелах В. Стефаника.Зміст.
Вступ.
В пошуках самого себе.
Грані таланту.
Знов на пульсі часу.
Дещо про своєрідність стильової системи.
Стефаниківські інтонації.
